Чого потребує ваша дитина

Розуміння дитини – одна з найголовніших навичок, яку повинні опанувати всі батьки. Розуміти дитину дуже важливо для її виховання в міру того, як вона росте й розвивається. Ви маєте усвідомлювати, що ваша дитина має унікальні риси характеру, які не змінюються упродовж всього життя.

Один зі способів зрозуміти дитину – спостерігати за нею, коли вона спить, їсть і грається. Постарайтеся визначити риси характеру, які в дитини виявляються постійно. Які заняття вона любить найбільше? Вона легко пристосовується до змін чи потребує часу, щоб звикнути до них? Відповіді на ці питання допоможуть вам зрозуміти характер дитини.

Приділяйте якомога більше часу спілкуванню з дитиною. Це дасть вам необхідну інформацію про неї. Якщо ваша дитина ще дуже маленька, про її думки й почуття більше промовлятимуть вираз обличчя і мова тіла, ніж слова. Ставте дитині запитання і заохочуйте її ділитися своїми почуттями.

Наприклад, замість того щоб запитувати про те, що дитина робила сьогодні в дитячому садку, поцікавтеся, що вона побудувала з кубиків. Замість того, щоб запитати, чи гралася вона зі своїми друзями, запитайте, у які саме ігри вона гралася.

Інший спосіб зрозуміти дитину – придивитися до її оточення, щоб зрозуміти, які моделі поведінки вона переймає. Батьки, родичі, вихователі в дитячому садку або шкільні вчителі, друзі та інші люди з оточення дитини можуть впливати на її поведінку.

Наприклад, якщо дитина агресивна в ставленні до своїх однокласників, ви можете визначити причини такої поведінки, спостерігаючи за її оточенням. Можливо, серед кола спілкування ваших сина або доньки є дитина, яка також поводиться агресивно.

Іншою причиною може бути атмосфера в сім’ї. Згадайте, чи була дитина свідком сімейних конфліктів і суперечок. Це потрібно враховувати, намагаючись зрозуміти причини її поведінки.

Також ви можете наблизитися до розуміння своєї дитини, спостерігаючи за іншими дітьми того ж віку. Майте на увазі, що колись ви й самі проходили через усі етапи дорослішання, які зараз переживає ваша дитина. Однак пам'ятайте, що процес розвитку індивідуальний і всі діти розвиваються з різною швидкістю.

Розуміючи, як розвивається ваша дитина, ви зможете дати їй більше можливостей для розвитку (наприклад, купувати саме ті іграшки, які принесуть найбільшу користь дитині) і підготувати її до наступних життєвих етапів. Водночас ви матимете змогу встановити свої очікування щодо поведінки дитини й межі дозволеного.

Бути відповідальними батьками нелегко, особливо коли батьки змушені приділяти більше часу роботі, ніж дітям. Важко з користю проводити час у родинному колі, з усіх сил намагаючись балансувати між роботою й сім'єю. Не надто багато людей можуть назвати себе успішними батьками, і це засмучує. Постарайтеся зрозуміти дитину – і ви зможете досягти успіху у її вихованні.

Життя дітей після розлучення батьків

Більшість дітей реагують на розлучення батьків, як на один із більш руйнівних стресів

Дитина починає жити з відчуттям, що навколо неї руйнується світ, вона більше не відчуває себе у безпеці, потребує певних умов для адаптації. Але психологічної травми можна уникнути, якщо дорослі зможуть домовитися про умови розлучення й обоє будуть підтримувати дитину, вона зможе бути впевненою у тому, яке місце вона займає у житті батьків, як багато вона для них значить.

Розлучення виправдане тоді, коли після нього всі відчувають полегшення. Однак зберігати шлюб штучно, як це часто буває в нашій країні, теж не варто. Якщо стосунки вичерпали себе, вони стають фальшивими, відразливими і страждають від них насамперед діти. Коли батьки підтримують шлюб заради дітей чи з інших причин, у сім’ї зріє відчуття тяжкості долі, невдоволення, напруга. Малюк бачить певний сурогат стосунків, але сприймає їх як зразок, певну модель поведінки сімейного життя. Він може його засвоїти як єдино можливий, і так само вибудовувати власне життя. Фактично шлюб «заради дітей» перетворюється на «шлюб проти дітей».

Переживання розлучення батьків у дівчат та хлопців

Дівчата:

· стають плаксивими;

· з’являється роздратованість;

· скаржаться на погіршення стану здоров’я;

· відмовляються від спілкування;

· підвищується томлювальність;

· знижується працездатність;

· тримають емоції у собі, замикаються;

· можуть крепично ставитися до всіх чоловіків, якщо була образа на батька;

· починають ненавидити всіх особливо коли тривожаться за матір.

Хлопці:

· яскраво виражені порушення поведінки (можуть принижувати, ображати однолітків або малюків);

· з’являється злість, гнів на тих, хто отучує;

· частішають прояви агресії, жорстокості.

Як підготувати дитину до розлучення батьків?

Діти краще за дорослих відчувають, що відбувається в родині, - вони чисті й чутливі. Вже у малому віці дитина здатна відрізнити правду від брехні, а любов – від байдужості.

Однак малюка не варто надто глибоко втягувати в стосунки між батьками, використовувати його як розмінну монету в родинних іграх – дитяча психіка може цього не витримати. Не робіть зі своєї дитини заручника вашого розлучення, якщо хочете йому добра. Однак навіть у непростих умовах розлучення батьків дитина може вистояти і нормально розвиватися. Рецепт простий – що менше брехні та наклепу, то краще.

Набагато чесніше сказати: «Останнім часом ти напевно відчував, що між мною і татом щось відбувається. Так вийшло, що ми з ним розлюбили один одного – всі люди іноді скоюють помилки. А сім’я повина будуватися на любові. Зараз ми виправляємо нашу помилку і розлучаємось, щоб кожен із нас став щасливим. Але водночас у нашому ставленні до тебе нічого не міняється: я люблю тебе так само, як і раніше, і тато теж дуже тебе любить. Ми назавжди залишимося твоїми батьками. Я вдячна твоєму татові за все, що у нас із ним було, в першу чергу, за те, що у нас із ним така гарна дитина».

Важливо також наперед обговорити з дитиною, як вона відповідатиме на питання приятелів: «куди подівся твій тато?» Як не дивно, але серед дошкільників батько – фігура часто більш значуща, ніж мати. Щоб дитина не відчувала себе приниженою, важливо навчити її реагувати на зауваження своїх однолітків без збентеження.

При розлученні у жодному випадку не намагайтеся «ділити дитину. Не маніпулюйте її почуттями, ставлячи питання на зразок «кого ти більше любиш?». Дитина любить обох батьків! Найчастіше після розлучення діти залишаються з мамою. І дтині нерідко здається, що тато, який живе не з ними, страджає. Дитина може навіть почати поводитися в точності так, як колишній чоловік, тому постарайтеся спокійно пережити цей період.

Варто пам’ятати

· Це ваші дорослі конфлікти, батьки не мають права втягувати в їхнє вирішення своїх

дітей.

· У жодному разі не можна брехати дітям. Поки вони маленькі, краще давати дозовану

інформацію: у тебе є тато, він живе…, він працює…,він не може зараз жити з нами.

· Після 3-х років обов’язковопроговорюйте з дитиною питання розлучення, краще

робити це обом батькам одночасно, але за умови остаточного розірвання шлюбу.

· Відповідати на запитання (чому батьки розлучаються, через що вони посварились,

чому вони не будуть жити разом) необхідно до того часу, поки в дитини перестане існувати потреба в цьому, поки вона не усвідомить, що не винна у розлученні батьків, поки не зрозуміє і не прийме того, що відбулося.

· У жодному випадку батькам не можна звинувачувати один одного, звинувачувати

родичів, а тим паче звинувачувати дитину у розлученні.

· Необхідно обов’язково говорити дитині, що матуся любить її, тато любить її, це надає

впевненість дитині у тому, що її не покинули.

· Важливо пояснити дитині, що розлучаються не її тато і мама, а чоловік і дружина,

підібрати правильні слова.

· Якщо ви самі дуже болісно сприймаєте розлучення, вам важко обговорювати цю тему,

скажіть відверто про це дитині, а розмови з нею довірте значимому для неї дорослому, не втягнутому у конфлікт.

· Найбільш травматичною є сімейна ситуація до розлучення та неправильна поведінка

батьків після розлучення.

Як правильно поводити себе під час розлучення

Як би там не було, в дитині не повинно виникати сумнівів у своїй провині. Не стомлюйтесь повторювати їй, як ви її любити, що вона – найбільша радість у вашому житті. Дитині необхідна ваша присутність і увага, щоб вона відчувала себе у безпеці. Намагайтеся більше часу бути разом, читайте, грайтеся, просто будьте поруч, щоб дитина була впевнена, що як і раніше з нею є той, хто розуміє, з ким можна поділитися своїми відчуттями, розповісти про свої страхи. Якщо дитину залишати наодинці з собою, своїми думками, вона відчуватиме тривогу та власну провину. Говорити з дитиною краще відверто, чесно, проговорювати нюанси майбутнього життя, щоб її не лякали невідомість та невизначеність.

Як поводити себе після розлучення

Як організувати життя по новому? Головне, щоб дитина відчувала, що у неї є мама і тато, які її люблять, піклуються про неї, спілкуються з нею, граються, займаються її справами.

Ніколи при зустрічі з колишнім партнером у присутності дитини не займайтесь з’ясуванням відносин, грошовими питаннями, питаннями терміну зустрічей. Це все можна обговорити і без неї, наприклад по телефону. Не варто забороняти дитині зустрічатися з батьком, якщо це не загрожує її безпеці, якщо ви впевнені у його порядності. Пам’ятайте про, що у дитини до нього інші почуття, ніж у вас. Ніхто не має права позбавити дитину можливості бачитися з одним з її батьків.

Ваше основне завдання – сформувати у свідомості дитини позитивний образ батька, не дивлячись на те чи приходить він на зустрічі з дитиною чи ні. Для самої дитини буде краще, якщо в її серці не залишиться болю і образи стосовно батька.

Дитяча жадібність і що з нею робити?

Не дам!” – Кричить ваш малюк на майданчику, якщо хтось намагається взяти його іграшки. А вас вже мучать сумніви, чи не жадібним він росте … Ці поради для вас, батьки, чиї діти не хочуть ділитися іграшками з іншими дітьми, або відбирають іграшки у дітей без їх дозволу!

1. Ніколи не називайте дитину жадібною, інакше вона незабаром такою і стане!Просто забудьте це слово і не вживайте його. Дитина не хоче ділитися, хоче погратися своєю іграшкою, боїться що іграшку заберуть, але вона ще не жадібна!
2. Визнайте право малюка на власність!Так, малюк має таке право! Іграшки, одяг дитини — це її власність. Тому, не даючи іграшку іншому хлопчикові, ваш син чи дочка просто захищає її (своє майно) від інших. І це право на свою особисту власність і наможливість нею розпоряджатися на свій власний розсудтак необхідно, але так складно прийняти батькам. Зазвичай, батьки, купивши іграшку (особливо якщо дорогу), продовжують нею розпоряджатися навіть після того, як подарували її дитині. Але чому? Уявіть, що вам чоловік (дружина) подарував (ла) красиву футболку і не дозволяє її одягати на вулицю. Як ви будете себе почувати при цьому? Точно так почуваються діти, коли їм не дозволяють розпоряджатися своєю іграшкою так, як їм самим захочеться. Або коли мама вихоплює з рук, не питаючи дозволу, або коли бабуся сама вирішує дати маленькій дівчинці пограти, без згоди на це внука ….Якщо ви не готові віддати іграшку і прийняти те, що вона тепер стає власністю малюка, не купуйте її.Якщо боїтеся, що малюк зламає, забруднить, відразу пояснюйте, що іграшка ця тільки для гри в будинку, або попросіть бути акуратнішим.
3. Не змушуйте малюка ділитися.Дитина має право розпоряджатися іграшкою так, як вона сама захоче. Ви можете лише м’яко підвести її до того, щоб дати іграшку іншому. Тобто ваш малюк має сам захотіти поділитися.
4. Для початкурозкажіть малюку, що він має право ділитися і точно таке ж право не ділитися, якщо йому цього не хочеться.Алеточно так само й інші діти – можуть ділитися з ним, а можуть і не захотіти.Нам важливо дати дитині зрозуміти, що ділитися – це добре, важливо, щоб вона сама цього захотіла, сама отримала від цього задоволення. Тоді це по-справжньому цінний момент.
5. Пам’ятайте, що справжня щедрість починає розвиватися після трьох років, разом з розвитком соціальних мотивацій.Якщо Ви почнете боротися за хороші манери раніше цього моменту, – дитина, чиє право на власність не було визнано, не визнаватиме і не поважатиме право на власність іншої людини. Всі ці «Не можна скупитися! Дай дівчинці м’ячик, адже вона маленька!»У майбутньому з великою ймовірністю проростають підлітковим злодійством: «Я просто взяв покататися, пограти, подивитися і т.п.».
6. На майданчику, в ситуації, коли хто-небудь без дозволу бере іграшку вашого малюка, зупиніть обох.Скажіть, що це іграшка вашої дитини і у неї варто попросити дозвіл.
7. Так самонагадуйте вашому малюкові, що необхідно просити дозвіл у інших пограти їх іграшками.Якщо інша дитина не хоче поділитися іграшкою, скажіть своєму малюкові: «Хлопчик (дівчинка) не хоче зараз дати тобі м’ячик, почекай трохи, він пограє і дасть тобі. А ми поки давай покатаємося на гойдалці / пограємо в піску і т.п. »Якщо ваш малюк не хоче ділитися, скажіть тому, хто просить іграшку: “(Ім’я вашої дитини) хоче зараз поргатися цією іграшкою сам, почекай трішки, він/ вона пограється і дасть”Детальніше про те, як поводитися в таких ситуаціях читайтеДитина намагається повернути свою іграшку! Як відреагувати?
8. Завжди просіть дозвіл у власного (ої) сина (дочки), перш ніж подивитися / пограти / показати / позичити і т.п. його (її) особисту річ.Ніколи не вихоплюйте з рук у малюка іграшку без його дозволу.Для початку попросіть: «Дай, будь ласка!» Дитина, взявши приклад з Вас, через деякий час теж буде питати, перш, ніж схопити чиюсь річ.
9. НІКОЛИ НЕ НАЗИВАЙТЕ ДИТИНУ ЖАДІБНОЮ, ІНАКШЕ ВОНА НЕЗАБАРОМ ТАКОЮ І СТАНЕ! І НЕ ЗМУШУЙТЕ ДІЛИТИСЯ, ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ПРАВО МАЛЮКА НА ВЛАСНІСТЬ!

Що робити, коли дитина не хоче їсти?

1. Якщо батьків турбує знижений апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати зкабінету педіатра. Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги віком, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

2.Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3.Намагайтесь стежити за тим що любить малюк.Іноді цим можна маскувати страви.

4.Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час вливає їжу. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – ЧИ ХОЧЕ ВОНА.

5.Не треба обіцяти дитині нагороду за з’їдене, так як це шкідливо позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6.Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі.Це залог того, що дитина з’їсть більше.

7.Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

8. Інколи буває так, що дитина не хоче пробувати нове блюдо. Якщо таке трапляється,запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветкуі викинути. Або запропонуйтеприготувати нове блюдо разом.

9.Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просо заберіть тарілку.

Дитина п'ятого року життя: психологічний портрет

Характерним для п’ятого року життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприйманні пояснень дорослого в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодження діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.
На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Слід пам’ятати, що слабкість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Сам же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння, чуйності.Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованості сприймання, пам’яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так до п’яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам’ятовувати пісні, вірші, прозу.Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні. Оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть «на око» встановлювати відношення між п’ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення.Сприймання узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Найкращими для сприймання, запам’ятовування продовжують бути діючі об’єкти; їх функціональні ознаки особливо приваблюють дітей.
Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п’ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності дитини.
Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам’ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам’ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст запам’ятовування. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно зростає і стійкість уваги. Проте цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують стійкість уваги. Слід пам’ятати, що можливостідовільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежені, над її розвитком потрібно цілеспрямовано працювати.
Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п’ятого року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні (як і дітям трьох-чотирьох років) сором’язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на п’ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. Діти у взаємодії з близькими виявляють особливу, чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, до всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва в специфічно дитячих видах діяльності. Саме за цих умов і діє найсильніший механізм вправляння—наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль ставлення у їхній взаємодії з дорослими. Такі довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми і служать найдійовішим джерелом чуйності останніх, а пізніше і всієї гами емпатійних переживань.
Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків (товариша, а потім і своє). На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.Не слід забувати, що і в цій сфері наявне розмаїття індивідуальних варіантів. Це знаходить свій вияв у тому, що одні діти в групі виявляють інтерес до вихователя, інші — замкнутість і відчуженість, одні — комунікативно активні, інші — обмежуються однослівним шептанням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам’ятати щораз, коли в групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві, коли проводяться різні обстеження з участю або в присутності сторонніх осіб. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором’язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй неприпустимі зауваження типу «Сміливіше, що ти так соромишся…», «Роман у нас такий сором’язливий…», навіть коли це вимовляється доброзичливо. Це не підтримує дитину, відволікаючи від внутрішніх переживань, а, навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи труднощі самій дитині.
Не менш важливо тонко, тактовно й обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем мають допомогти уникнути багатьох труднощів, допомогти будувати співробітництво в тій чи іншій діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. У дітей п’ятого року життя характерним є більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступом формування здатності самостійно визначати її мету. Здатність утримувати в пам’яті і реалізувати цю мету значно вища, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільно значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.
Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни в пізнавальних психічних процесах. Так з’являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись упродовж кількох днів з різними варіаціями сюжету. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному і тому ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою, то це свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, включити пізнавальну активність дітей, збудити творчу ініціативу. В цьому віці діти охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить гру неповторною школою життя дитини. Зароджується справжня спільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, які викликають почуття радості від гри разом. При цьому слід пам’ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного до себе ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти, які вже тепер надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитись, чи треба таку дитину залучати до колективної гри. Чи може достатньо того, що вона бере участь у рухливих іграх, дидактичних тощо.
Отже, гра має сприяти тому, щоб кожна дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов гра і буде провідною діяльністю в житті дітей.
Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків у групі однолітків. Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвиткові.

У різних видах діяльності дитина починає виділяти мету і, підкоряючи їй свої, дії, управляти поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут уперше з’являється усвідомлення смислового зв’язку речей і дій, одна дія починає підпорядковуватися іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв’язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише в співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки.Для п’ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів-понять, що узагальнюють діяльність людей, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо).
Значимим для загального розвитку в цей період є те, що мовлення починає нести чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попрохати, довести). Задоволення цієї потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке непомітне для дитини самовправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм набагато цінніше за будь-яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку дорослих. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.

Дитина четвертого року життя: психологічний портрет

За перші три роки свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у своєму розвиткові, і на кінець третього року вона вже готова піднятися на новий щабель дитинства.

Найбільш важливе досягнення чотирирічної дитини полягає в тому, що дії дитини набувають цілеспрямованого характеру. Займаючись різними видами діяльності — грою, малюванням, конструюванням, а також у повсякденній поведінці діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість уваги вони можуть і забути про неї, оскільки відволікаються, залишають одну справу заради іншої. Але з поступовим оволодінням технікою дій дитина стає сміливішою та самостійнішою; цьому сприяє повсякденна практика. У чотири роки дитина вже може багато зробити сама, не чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослих (наприклад, бачить, що вода пролита на столі, сама бере ганчірку і витирає).Загальну картину фізичного розвитку чотирирічної дитини можна змалювати так: порівняно з першими трьома роками життя темпи росту уповільнюються, малюк не так швидко додає у рості і вазі. Протягом рокумаса тіла збільшується на 1,5—2 кг, зріст на 5—7 см; у чотири роки маса тіла дитини становить близько 16,5 кг, зріст — 102 см.Саме з цього віку починається помітне накопичення м’язової сили, збільшується витривалість, зростає рухливість. Важливо звернути увагу на те, що кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, кістки гомілки, деякі частини хребта). Це свідчить про те, як важливо постійно слідкувати за правильним положенням тіла дитини під час сну тощо.Нервова система малюка також найбільш вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих.У чотири роки відбуваються істотні зміни в характері і змісті діяльності дитини, у розвиткові окремих психічних процесів, у стосунках з людьми.Великого значення набувають у розвиткові дитини творчі ігри, коли дитина бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. В цих іграх виявляється інтерес дитини до світу дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої погодженості між учасниками ще немає, і тривалість гри невелика. Ігри у цьому віці не зберігають довгий час один і той же сюжет. Він легко і швидко міняється. Варто дитині побачити, як хтось з ровесників грає з якоюсь іграшкою або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи займались «навантаженням дров» на машину, або якусь іншу подію, як почата гра припиняється і дитина швидко забуває, у що вона зовсім недавно грала. Гра йде стрибкоподібно, один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя відтворюється в іграх дітей дуже злито та нероздільно. (Наприклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає у руках кубик з будівельного матеріалу та «гуде». Тут злилися разом і образ літака, і образ пілота; його дії та звук мотора. Так і не зрозуміло, що ж дитина відтворила у своїй грі?).Оця злитість образів у грі є дуже характерною для малюків. Її знаходимо і в інших видах діяльності дитини, наприклад, під час відтворення складних сюжетів малюнка або розповідання чогось.В іграх малюків яскраво виявляється нестійкість їхньої уваги, підвищена емоційна збудженість. Здатність до вольових зусиль ще дуже слабо розвинута у чотирирічного дошкільника. Але граючись у пілота або міліціонера, лікаря або продавця, дитина вимушено обмежує, стримує себе тією роллю, якої вимагає гра і саме так вправляється у вольовій витримці. Перераховані особливості свідчать про своєрідну психіку дитини. Знання цих особливостей підказують і вихователеві і батькам, що треба робити, як керувати дитячими іграми, щоб забезпечити найкращі умови для розвитку маленьких дітей. Дитина часто ще не вміє гратися, вона не народжується з цією здатністю, тому дорослому потрібно навчити її цієї діяльності. Роль вихователя і батьків тут повинна бути більш активною (потрібно стимулювати, підказувати тему гри, організовувати діяльність дитини і включати її у спільну гру з кимсь з дітей тощо).У зображувальній діяльності і конструюванні діти переходять до обдуманого зображення предметів, хоч засоби реалізації задуму ще недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначатися графічними образами, уявленнями про те, яким зображуваний предмет має бути на папері. Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і діапазон зображуваних дитиною предметів. У процесі гри, малювання чи конструювання дитина ознайомлюється з властивостями предметів, розвиваються її сприймання, мислення, уява тощо.

Дитина раннього віку: психологічний портрет

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя",— писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама і тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім'ях, яких знань та вмінь вони набувають.

Сьогодні в дитячому садку в групах дітей третього року життя можна зустріти, наприклад, малюка, який легко називає числа від 1 до 100 (мама вважає цей простий перелік чисел умінням лічити), але не вміє вдягатися, зовсім не орієнтується у кольорах, формах, величинах предметів, не вирізняє їх як особливі ознаки і не може знайти серед предметів однакові за певною ознакою тощо. Або дитину, що знає кілька десятків англійських слів — назв предметів, проте не має елементарних навичок спілкування з близькими дорослими й однолітками, в якої відсутні відображу-вальні ігрові дії з іграшками, навіть образними.

Або ж мати скаржиться: "Іграшки його зовсім не цікавлять. Не просто не грає, а навіть не дивиться. Ми в дитячий садок їх уже дві сумки віднесли, але син і на нові уваги не звертає!" "Чим він цікавиться?" — запитує психолог. "Полюбляє спостерігати за мною на кухні, а як заволодіє якоюсь банкою чи коробкою, то вже радості немає меж. І гримить, і стукає, і кидає..." "Його неможливо стримати, — каже інша мама. — Йому потрібно все, все дістати, взяти, обдивитися, постукати, кинути, скласти у вазу свої кубики і слухати, які звуки видає утворений таким чином інструмент. Щодня щось б'ється, ламається! І сварити його вже несила. А чим далі, то ще й якась агресія з'являється".

На жаль, почасти саме батьки, їхні "дорослі" негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:

♦ Знервованість батьків, пов'язана з виконанням професійних обов'язків та сімейними справами.

♦ Небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне використання памперсів аж до 3-4 років тощо).

♦ Нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком.

♦ Надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або зайняти себе самостійно.

♦ Елементарна педагогічна неграмотність батьків:постійна тривожність ("чи правильно розвивається мій малюк"), але без намагання якось змінити ситуацію на

краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність.

♦ Покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною.

♦ Небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо.

♦ Налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань.

♦ Надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, —уже з 2-3 років. Некритичне слідування "моді" у розвитку дітей.

♦ Конфліктні стосунки у сім'ї.

♦ Розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. А нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини. Наприклад, незнання сензитивних періодів розвитку (тобто таких, що є найсприятливішими для становлення певних життєвих функцій) та ігнорування прихованих, але наявних можливостей може призвести до їх згасання. Надолужити це пізніше можна, по-перше, лише частково, а по-друге, — це забере час, відведений природою для формування інших умінь і навичок. Тому дуже важливо піднести в очах сім'ї значущість раннього дитинства, довести його самоцінність як базисної підвалини всього подальшого розвитку людини. Найоптимальніший шлях — підвищення психологічної культури та педагогічної грамотності батьків.

Коли не варто віддавати дитину до дошкільного закладу

У сім’ї з’явилося немовля, якому тепер необхідно більше уваги й у мами стало обмаль часу на його старшого брата чи сестру. Якщо за таких обставин відвести дитину до дитячого садка, вона відчуватиме себе непотрібною, вирішить, що її намагаються позбутися через те, що тепер люблять не її, а нового маленького члена сім’ї. Така ситуація лише ускладнить входження дитини в групу дитячого садка. До народження братика чи сестрички дитину треба готувати заздалегідь, пояснюючи, що немовля потребуватиме піклування і уваги старшого братика (чи сестрички), а пізніше, коли дитина підросте, він (вона) зможе з ним гратися, навчити її багато чого як старший(ша) і дорослий(ша). Дитину можна віддавати в дитячій садок не раніше, як за півроку після народження немовляти, коли вона звикне до нього і буде впевнена, що батьки її не розлюбили.

Батьки розлучаються. У тому, що тато йде з дому назавжди, дитина вбачає свою провину «Я погано себе поводила, не слухалась, от тато мене і розлюбив». Для дитини це трагедія. А якщо й мама ще віддає її чужим тьотям у чужий дім, який має назву «дитячий садок», то для дитини це буде означати, що мама вирішила її покинути. Цей стрес дитина буде переживати дуже складно, що може позначитися на її здоров’ї. Під час і одразу після розлучення мама повинна піклуватися про дитину зі значно більшою любов’ю і ласкою, ніж це було раніше, а тато – якомога частіше приходити до дитини, запевняючи її в тому, що любить як і раніше, просто ночувати буде в іншому місці. Щойно дитина заспокоїться і звикне до такої ситуації, а відбудеться це не раніше як через три – п’ять місяців, можна порушувати питання про дитячий садок.

Сім’я нещодавно переїхала (менше як один чи півтори місяці). Масштаб переміни не дуже істотний: змінили лише квартиру чи місто. Дитина має прийняти ці зміни й адаптуватися до нових стін, нових меблів, нових людей, що поруч – сусідів, дітей на ігровому майданчику у дворі; можливо, змиритися, що бабуся тепер далеко й вже не буде щодня бачитися з нею. Таке звикання відбувається легше, оскільки мама й тато поруч, разом з дитиною, але накладати дві події: переїзд і вступ до дитячого садка не варто саме з погляду на збереження здоров’я дитини.

Дитина нічого не вміє робити самостійно, і батьки хочуть, щоб саме вихователька навчила їхню дитину вдягатися, вмиватися, тримати ложку і виделку в руках та користуватися туалетом. Над таким не пристосованим новачком стануть посміюватися діти, які зазвичай чітко помічають промахи інших. Не варто робити зі своєї дитини посміховисько й сприяти формуванню у неї комплексу меншовартості. Ліпше навчить дитину всьому заздалегідь або почекайте трохи з приходом до дитячого садка, надавши їй природний час для оволодіння необхідними побутовими вміннями й навичками. Якщо дитина й має чогось навчитися в дитячому садку, так це грі та спілкуванню з однолітками.

Дитина нещодавно перенесла важке захворювання і є заслабкою. Почекайте, зміцніть здоров’я дитини. Щойно імунітет поліпшиться, можна її поступово ознайомлювати з дитячим садком.

Поради батькам: як підготувати дитину до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність

пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов — непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

· до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

· оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

· проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

· прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

· навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

· вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини — це те, що вона:

· знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким йони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

· знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

· знає про світ;

· полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);

· знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю—байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

· знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

До кінця дошкільного віку дитина добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі й часі, Вона вже орієнтується у сімейно-родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття "Я повинний" над мотивом "Я хочу". До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

У психологічному словнику поняття "Готовність до шкільного навчання" розглядається як сукупність морфо-фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання. Готовність до шкільного навчання - це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття "готовність до школи" визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

o мотиваційна (особистісна);

o інтелектуальна;

o емоційно-вольова.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння.

1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М.І. Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д.Б.Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

o вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;

o вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;

o вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

o вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі.

Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов'язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей. їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, "що таке добре і що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість - міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві.

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння узагальнених знань і при добре організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення - найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які г предметом вивчення різних наук, почне їх виокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Особливе місце в психологічній готовності дитини до школи займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, - грамотою, лічбою. розв'язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов'язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв'язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Так само і з лічбою - досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і некорисним чи навіть шкідливим, якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті. що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв'язувати задачі, прямо непов'язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виокремлення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання, - це розвиток мови - володіння вмінням зв'язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Важливий бік психологічної готовності до школи - достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем.

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Для розвитку довільності у дитини при роботі слід виконувати ряд умов:

o необхідно поєднувати індивідуальні і колективні форми діяльності;

o враховувати вікові особливості дитини;

o використовувати ігри з правилами.

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення і мови, до психологічної готовності до школи входять сформовані особистісні риси.

Пам'ятка для батьків "Не робить з дитини вундеркінда"

• Більшість дітей - "звичайні".
• Не робіть зі своєї дитини вундеркінда, окреслюючи непосильні вимоги, орієнтуючи на недосяжні еталони.
• Дитина повинна частіше відчувати задоволення від того, що вона щось може, ніж тривожитись з приводу того чого не може зробити.
• У різних дітей - різні здібності (розумові, художні, математичні, організаційні, вольові, чуттєві). Здібності треба розвивати! Але ваше перше завдання - визначити оптимум вашої дитини.

• Не орієнтуйте навіть найбільш здібну дитину на винятковість! На цьому шляху її чекає розлад із самою собою, бо завжди поруч знайдеться хтось більш обдарований, працелюбний.

• Самоствердитися в житті може лише активна дитина. Виховуйте людину дій, вчинку.

• Не повчайте у незнанні! Правильно виховувати може лише той, хто знає дитину - розуміє її чесноти і вади, відчуває її настрій, добре орієнтується в її інтересах, смаках, цінностях, звичках, здібностях.

• Не змішуйте поняття "хороша" і "зручна" дитина! Хороша живе своїми думками і почуттями інших (тобто самостійна і чуйна). Зручна - це дитина, яку дорослі «пристосували» до себе - слухняна, підкоряється вимогам. безвольна.

• Викорініть із своєї практики вираз: "Роби, раз я вимагаю". Замініть цю форму вимоги іншою: "Роби, тому що цього не можна не зробити". Зростаючи, особистість повинна звикнути до виконання вимог не на догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що вони розумні, доцільні...

• Оцінюючи результат, вчинок, властивість дитини, вказуйте не лише на те чим ви незадоволені, а скоріше на те, що вам подобається в ній, Не порівнюйте її з однокласниками з братиками чи сестричками. Діти усі різні!

• Порівнюйте дитину в її динаміці - якою вона була вчора, якою є сьогодні, якою може бути завтра. Тобто, порівнюйте зростаючу особистість з самою собою.

• Не ставтесь до дитини зневажливо. Зростаюча особистість повинна відчути свою значущість, навчитись поважати себе. Тільки за цієї умови з неї виросте людина з почуттям власної гідності, яка поважає тих хто її оточує.

Сором'язливі, замкнуті діти (поради батькам)

Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книга з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки не впевнена, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Поради батькам конфліктних дітей

Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Поради батькам із формування у дітей адекватної самооцінки

Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Пам'ятка для батьків "Як виховати особистість"

1. Вихователь як особистість має бути досконалішим, ніж особа, що виховується.

2. Любіть свою дитину безкорисливо, тобто не за щось, а всупереч усьому, за те, що вона просто ваша Дитина.

3. Навчіться бачити у своїх дітях позитивні якості, які обов'язково притаманні кожній дитині, і розвивайте їх.

4. Спілкуйтеся з дитиною тільки доброзичливо. Не сваріть дитину, не дорікайте їй за дріб'язкові помилки, особливо якщо дитина старалася вам допомогти.

5. Поважайте особистість дитини, її бачення та прагнення. Умійте слухати дитину, а не тільки чути.

6. Хваліть дитину будь-якого віку за кожне досягнення.

7. Не робіть дитині зауваження, які у неї викликають відразу («Чому ти такий кислий?», «Що за гримаса?»)

8. Засуджуйте й обговорюйте вчинок, а не особистість дитини (не «Ти погана людина», а «Ти погано вчинив», не «Ти брехливий», а «Ти збрехав»).

9. У спілкуванні з дитиною не принижуйте почуття її гідності. Не підкреслюйте її незрілість, недосвідченість, особливо при сторонніх («Не втручайся, ще не доріс поради давати»).

10. Будьте для своєї дитини носієм багатьох позитивних якостей. Взірцем в усьому: поведінці, праці, громадському житті.

11. Будьте вимогливі насамперед до себе.

12. Підтримуйте бажання дитини працювати самостійно.

13. Створюйте ситуації за яких ваша дитина, що не виявляє особистих успіхів у навчанні, матиме можливість тісно спілкуватися зі здібнішою дитиною.

14. Одержуйте максимальну користь від її хобі, конкретних захоплень та індивідуальних схильностей.

15. Постійно переконуйте дитину, що ви для неї є однодумцем, а не опонентом.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити удитини впевненість у власних силах .

Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинні відповідати цьому розпорядку .

Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростанню гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Тривожність у дітей

Виникнення тривожності у дітей

Основною причиною підвищеного рівня тривожності дошкільників є порушення в стосунках між дітьми і батьками. Як стверджують фахівці, формування дитячої тривожності є наслідком неправильного або недостатньо правильного виховання малюків. Як правило, батьки, чия дитина проявляє тривожність, дуже часто вимагають від дитини того, що йому не під силу: ідеального поведінки, гарних оцінок, перемоги на змаганнях або прояви лідерства серед однолітків. Такі завищені вимоги батьків до дитини дуже тісно пов`язано з власної незадоволеністю і бажанням втілити власні мрії в своє чадо. Однак іноді такі завищені вимоги можуть бути пов`язані і з іншими причинами. Якщо один з батьків по життю лідер, домігся високого становища в суспільстві або матеріального благополуччя, то, не бажаючи бачити у своїй дитині «лузера», пред`являє до нього ось такі завищені вимоги.

Дуже часто, у тривожних дітей самі батьки страждають підвищеною тривожністю, внаслідок чого самі налаштовують дитину на таку поведінку. Прагнучи уберегти своє чадо від усіх реальних або уявних загроз, формують у нього почуття неповноцінності і беззахисності. Все це, природно, не сприяє нормальному розвитку малюка, що заважає йому повністю розкритися і викликає страх і тривогу навіть в простому спілкуванні з однолітками і дорослими.

Перш ніж дати кілька рекомендацій, хотілося б відзначити, що більшість батьків тривожних дітей самі не помічають, що їх власна поведінка і стало причиною зміни в характері дитини. Так, дізнавшись про виникнення страхів у дитини, вони або починають умовляти його, щоб він заспокоївся, або висміюють його проблему. Це дуже неправильну поведінку, яке тільки посприяє посиленню страху.

Більш того, всі ваші зауваження, окрики, окрики можуть викликати у дитини не тільки агресію, але і тривогу, тому постарайтеся хоча б зменшити кількість зауважень на адресу дитини, а спробуйте з ним спокійно поговорити. Чи не погрожуйте дитині, а навчитеся з ним домовлятися і спробуйте перш ніж озвучити своє невдоволення, обміркувати, що ви говорите дитині.

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина виросла здоровою і врівноваженою людиною, а не неврастеніком, то в вашій родині повинен бути сприятливий психологічний клімат, який сприятиме гармонійному розвитку особистості дитини. Причому якщо ваш малюк вам довіриться, то рівень його тривожності знизиться автоматично. Тому, дуже важливо якомога частіше обговорювати всі проблеми дитини, спілкуватися з ним, влаштовувати спільні прогулянки, свята, відпочинок на природі. Невимушена обстановка тільки зблизить вас і допоможе дитині відчути себе вільним.

Як допомогти тривожній дитині впоратися з цим станом?

Дуже часто у тривожних дітей з`являється потреба стати для когось опікуном, любити, пестити, оберігати. Саме тому, дитячі психологи рекомендують батькам тривожних дітей завести домашню тварину: кошеня, щеня, хом`ячка і довірити його малюкові, однак звичайно ж, допомагати дитині доглядати за вихованцем. Такий спільний догляд за вихованцем допоможе вибудувати партнерські і довірчі відносини межу батьками і дитиною, що сприятиме зниженню рівня тривожності.

Також, для того, щоб допомогти дитині позбутися від тривоги, дуже корисними будуть виконання релакціонних вправ, наприклад дихальні вправи для дітей.

Ну і наостанок, якщо тривожність у вашої дитини яскраво виражена, і ви не можете впоратися і допомогти дитині самостійно, то обов`язково зверніться до дитячого психолога або психотерапевта. Адже навіть незначна тривожність в дитинстві може стати причиною серйозних психічних захворювань в майбутньому.

Чому ми кричимо на дітей?

Ми всі цілком адекватні люди і люблячі батьки. Але, на жаль, бувають такі моменти, коли ми кричимо на своє чадо. І не просто кричимо, а репетуємо, що, в принципі, нам не властиво. Ви можете просто, не стримуючи себе накричати і вилаяти свого малюка, а потім шкодувати про скоєне. Однак, крик - це не найкраща альтернатива у вихованні, до того ж дитина може звикнути до вашого крику і взагалі на вас ніяк не реагувати.

Мама чи тато в гніві - це не дуже нормальне явище, хоча воно часто зустрічається в кожній родині. Краще просто не допускати таких неприємних ситуацій, ніж думати про те, як вийти з них.
Так що, давайте, перш за все визначимо причини нашого гніву і зриву на дітях.
Мама (найчастіше) агресивною стає від особистих проблем: брак грошових коштів, побутових проблем (необхідність ремонту, поломка побутової техніки), сварки з чоловіком і родичами. Можливо, мама працює і дуже втомлюється на роботі, а вдома їй мало того, що ніхто не допомагає, так ще й навалюється купа домашньої роботи. На роботі можуть бути свої неприємності, а тут ще малюк!
В принципі, це недостатня самореалізація мами, коли вона не відчуває себе потрібною як жінка, а тільки як працівник і господиня. Звичайно, це дуже пригнічує і заганяє в дальній кут всі теплі почуття. Як результат - крики і невдоволення, які виливаються на власну дитину!

Малюк - це завжди витрати і грошей, і енергії. Можливо, ви просто перестали розуміти свого малюка. Він росте, коло його інтересів змінюється, і ви теж повинні змінюватися разом з ним, підлаштовуючись під сина або дочку.

Будучи вагітною, ви свідомо йшли до того, що дитина може поміняти всі ваші плани і усталені речі в житті. Але ж ви хотіли цієї дитини і з нетерпінням чекали її появи! Тепер не дивуйтеся тому, що ваше життя перекинулося верх дном, і працюєте ви не 5 днів на тиждень, а 7, і цілодобово! Декрет - тепер це ваша робота, і підкорятися вам належить тепер новому начальнику.

Отже, зриваючись на малюку, ви можете просто не розуміти його істинних потреб, можете сильно переживати за нього і тому зриваєтеся. Найчастіше діти бувають і ні при чому. Ми, в силу свого віку і досвіду вважаємо, що ми - важливіші і найголовніше в родині, і тому нам дано право кричати. Ще ми кричимо тому, що в дитинстві точно так само на нас кричали наші батьки. У будь-якому випадку, крик - це не вихід із ситуації і крайній захід. Можна звичайно підвищити голос, але не кричати.

Ви повинні знати, що таке «гучне виховання» може змінити дитину, але тільки в гіршу сторону: вона перестане довіряти своїм близьким, крик вселяє в неї переляк і страх, що вона не відчуває підтримки і захисту з боку матері або батька.

Якщо ви хочете, щоби ваша дитина сприймала вас і слухалася без підвищення голосу, вам варто дотримуватися рекомендацій, про які говорять дитячі психологи:

• Навіть найменша дитина - це вже людина. Вона цілком заслуговує на те, щоб з нею поводилися ласкаво, ніжно і люблячи, це ж ваш малюк! Вибудовуйте поважні і грамотні відносини зі своїм чадом.

• Приділяйте йому більше уваги, це допоможе вам краще розуміти свою дитину і її потреби.

• Будьте чесними зі своїм малюком (насамперед будьте чесними із самим собою)

• Прислухайтеся до думки дитини та по можливості, до її вимог. Головне, щоб дитина відчувала, що її голос і думка почута.

• Якщо дитина не послухалася або їй потрібно щось заборонити, то вам слід сказати «не можна» і пояснити чому. Потрібно дати вірне пояснення заборони і постаратися знайти альтернативу. До прикладу: фразу «Я тобі сказала, щоб ти не брав посуд!» Замінити на наступну фразу «Кицю, давай ти не будеш брати сам посуд, оскільки ти ще дуже малий, ти можеш оступитися і розбити чашку або тарілку, і поранитися. А також можеш злякатися. Давай будемо тарілку (чашку) діставати удвох». Таке спокійне звертання стане найкращою альтернативою.

• Визнайте свої помилки, якщо не праві - вибачтеся. Це допоможе зміцнити ваші відносини, а також підвищити повагу і довіру до вас з боку дитини.

• Якщо ви підвищили тон, стримуйте себе і не переходьте на крик - ви змушуєте дитину нервувати і плакати. Спробуйте просто поговорити.

Поради батькам "Обираємо іграшки для дітей"

Купувати іграшки для коханого чада - заняття не тільки приємне, але й надзвичайно відповідальне. Адже сьогодні дитячі іграшки - це не просто розвага, але і навчання, розвиток, навіть в деякому роді виховання. Правильно вибрана іграшка допоможе малюкові прогресувати, розвивати зір, слух, нюх і навіть логіку та розумові здібності!

При покупці, перш за все, необхідно враховувати вік дитини. Перші іграшки повинні бути яскравими, різними за формою і за розміром. Бажано, щоб переважали жовтий і червоний кольори, саме їх дитина може розрізняти практично з самого народження.

Для початку - кілька слів про те, які іграшки повинні бути в кожній оселі, де росте дитина, і чому:

- Лялька - іграшка, яка ніколи не втратить своєї актуальності. Граючи з лялькою, дитина проговорює все, що відбувається в її житті, і це дуже важливо, тому що не можна розвинути мову дитини тільки на картинках і віршиках. До того ж, маніпуляції з ляльками добре розвивають дрібну моторику.

- Мозаїка (пазли) має незамінний розвиваючий і діагностичний ефект. Чим точніше дитина навчиться робити композиції за зразком, тим менше помилок у неї буде під час писання.

- Дуже корисні настільні ігри, де потрібно робити ходи, прослухати і виконати завдання. Вже 3-річний малюк прагне виконувати завдання і вступає в певний договір або угоду з партнерами по грі.

- Іграшки-розмальовки з'явилися у продажу не так давно. Це м'які іграшки з приємного на дотик матеріалу, які розфарбовують спеціальними фломастерами. Розфарбовану іграшку легко помити, і вона знову готова до дитячої творчості. Якщо в процесі малювання проговорювати з дитиною, яким кольором вона розфарбовує спинку, носик, вушка, то можна поєднати два види вправ: в малюванні і в розвитку мови.

- М'яч - один з найважливіших атрибутів спортивних занять і незамінний при мовних іграх типу "Їстівне - не їстівне", формуючи навички мовного спілкування. Для мовних ігор добре підходять м'ячики не гладкі, а, наприклад, кошлаті, горбисті, які не викочуються і не випадають, і, крім того, вони мають масажний ефект.

- Кубики - іграшка "на всі часи", важко перелічити всі її розвиваючі можливості. Купуючи кубики, важливо враховувати рівень складності завдання, яке вони пропонують вирішити. Дитина до трьох років здатна скласти просту картинку (один предмет) з чотирьох кубиків. П'ятирічна може збирати жанрову картинку з декількома зображеними предметами або героями казок з дев'яти і дванадцяти штук.

- Для розвитку фонематичного слуху, звукового сприйняття та аналізу в дитини повинні бути і музичні іграшки (не менше п'яти штук).

До хороших розвиваючих іграшок відноситься:

1. Сортери.

2. Іграшки з магнітами - наприклад, ловля рибок, коли дитина повинна піднести магніт, що знаходиться на кінці "вудки", до певного предмету або зображенні.

3. Іграшки у вигляді побутових предметів - дитина спочатку спостерігає за батьками, як вони користуються певним предметом, а потім цей досвід переносить в гру, додаючи щось нове і цікаве для себе. Таким чином дитина вчиться грати, стає самостійною і пізнає світ навколо себе.

4. Конструктори, які в ідеалі повинні бути декількох типів:

- з пластиковими деталями (Lego);

- дерев'яний, нескріплюючийся конструктор з основних геометричних форм;

- м'який, де потрібно шнурочками "зшивати" складові.

У процесі гри розвиваються дрібна моторика, увага, зосередженість, координація рухів рук і очей.

Ну і на останок. Не забувайте, що безпека - найважливіший критерій при виборі іграшки. Перш за все це означає використання безпечного матеріалу, міцність і гігієнічність виробу, тобто можливість його мити і прати. Тому іграшки краще купувати в спеціалізованих магазинах, в яких можна спитати відповідні сертифікати.

Поради батькам щодо адаптації дітей до дитячого садка

1. Не залишати малюка в дошкільному колективі на цілий день, якомога раніше
забирати малюка додому, хоча б перші два-три дні (до прогулянки, до обіду, до
сну, відразу після сну).

2. Створити спокійний, безконфліктний клімат для нього в сім'ї.

3. Щадити його ослаблену нервову систему. Створити в будинку, по можливості,
такий самий режим, який існує в дитячому саду. Режим дня групи повинен бути в
куточку батьків, або запитайте у вихователів.

4. Набагато скоротити перегляд телевізійних передач.

5. Як можна раніше повідомити лікаря і вихователям про особистісні
особливості малюка.

6. Не кутайте малюка, а одягати його так, як необхідно відповідно до
температури в групі. Обов'язково у шафці дитини має бути повний змінний
комплект одягу, і теплі речі на випадок похолодання або дощу.

7. Не обговорювайте у присутності дитини вихователів, так як педагог
втратить авторитет в очах дитини. Крім того, все що ви говорите або робите
вдома при дитині, стає надбанням громадськості, так як малюк поспішає поділитися
з вихователем і одногрупниками всім, що дізнався і побачив нового.

8. Щовечора цікавтися у дитини про те, як пройшов день, що сталося нового
і цікавого.

9. Якщо період адаптації у вашої дитини затягнувся на дуже тривалий час,
зверніться до психолога дитячого садка. Психолог проведе з вашою дитиною корекційну
роботу (тренінг, який складається з декілька цікавих ігор) спрямовану на
прискорення періоду адаптації до умов дитячого садка. Тренінг проводиться з
невеликою групою дітей.